Відтінки блюзу
Концерт ізраїльської співачки і гітаристки Діди Пеллед у Києві
Діда Пеллед (Dida Pelled) – цілковито нове ім’я для вітчизняних любителів джазу, але таке, що варто запам’ятати. Ізраїльська співачка й гітаристка, що живе в Нью-Йорку, завітала 8 листопада до київського клубу Centrum з концертом у рамках циклу Міжнародний Джазовий Абонемент у складі тріо з контрабасистом Аркадієм Овруцьким та ще одним представником ізраїльської джазової діаспори у Нью-Йорку, барабанщиком Деном Араном. Для останнього це також перший візит до Києва.
Про ізраїльську гостю відомо, що вона виступала в багатьох престижних джаз-клубах Нью-Йорка й співпрацювала з такими лідерами сучасного джазу, як Грегорі Хатчінсон та Рой Харгроув, що взяли участь в записі її першого альбому Dida Plays & Sings, виданому в 2011 році. Відтоді вона встигла записати ще два Modern Love Songs (2015) та зовсім свіженький Missing Shade of Blue (2016).
З перших нот виступ Діди не вражає. Її навіть важко у певному сенсі назвати джазовою співачкою, адже вона не імпровізує, не свінгує, не грає тембром голосу і взагалі радше розмовляє, аніж співає. Якщо шукати паралелі в джазі, то передусім на думку спадає Біллі Холідей. До речі, на концерті Діда виконала одну з пісень з репертуару славетної співачки Fooling Myself, що свідчить на користь здогаду про те, що серед джазових вокалісток саме славетна Леді Дей – свідомо або несвідомо – слугувала певним взірцем для Діди. Така сама в’яла, дещо анемічна манеру співу з невеличким діапазоном від piano до forte, а радше майже на одному й тому самому рівні сили голосу, принаймні ні про яке forte тут не йдеться.
Щоправда, у Діди немає того надзвичайного драматизму, якого Біллі Холідей досягала за допомогою самих лише інтонацій. Натомість її манері співу властива стриманість, рефлективність, навіть відчуженість, інколи іронія. І тут спадає на думку паралель ще з однією відомою співачкою, вже сучасною знаменитістю – Норою Джонс. Діда також ніби розмовляє з собою. Економія зовнішніх засобів вираження, навіть мінімалізм, тут є нормою, можливо, почасти вимушеною скромними вокальними можливостями, але водночас це не заважає віднаходженню свого власного голосу, прояву індивідуальності, можливо, не такої яскравої, як у названих співачок, але самобутньої і непідробної.
Слід додати, що Діда Пеллед співає переважно власні пісні. Наведена паралель з Біллі Холідей доречна ще й у тому сенсі, що ізраїльська співачка має особливу схильність до блюзу. Зокрема, саме блюзову форму вона обрала для пісні, що вочевидь є її візитною карткою і з якої вона почала свій виступ – Dida’s Blues, тобто «Блюз Діди». Це пісня – розповідь про себе, розповідь небагатослівна, але з натяком на драму, навіть жорстоку драму, судячи з метафоричного вбрання: My name is Dida I was raised in a lion’s den – Мене звуть Діда, я виховувалася у лігві лева… Вона належить до виконавців стилю storytelling, тобто співу-оповіді, виконавців, що за допомогою пісні розповідають історії. І тут на думку спадають паралелі з такими музикантами і співаками, як Марк Нопфлер або – першовзірець співаків подібної манери – Боб Ділан.
Утім, цю блюзову складову своєї музику Діда реалізує насамперед за допомогою гри на гітарі. Але гітара для неї не просто – музичний супровід власного співу. Це повноцінна інструментальна виконавська іпостась. Знову ж таки як інструменталістка Діда не є віртуозом. Її грі, як і її співу, так само притаманна – хоч і в меншій мірі – певна стриманість, економія виражальних засобів. Проте музикантка демонструє гарне відчуття стилю, насамперед блюзу. Любить використовувати елементи кантрі, а інколи звертається до латинських ритмів. Виконує Діда також джазові стандарти, але не загальновідомі, що свідчить про її своєрідний смак. Причому в її виконанні вони також звучать наче авторська сповідь.
Діда віддає перевагу тембру класичної джазової гітари, одначе також вдається до різких тембрів шлюзової гітари. А в одній з пісень її гітара зазвучала у тембрі, який нагадував про Карлоса Сантану, причому також і манерою гри, хоч і набагато менш експресивною.
На відміну від багатьох музикантів, що вміють вразити віртуозним володінням голосом чи інструментом, додати драйву, Діда, попри певну обмеженість у виконавських засобів, відрізняється набагато рідкіснішою властивістю серед музикантів і, зокрема, джазових музикантів. Їй є щось сказати глядачам чи слухачам (звісно, тим, хто вміє слухати).
Автор-Александр Юдін
Фото Александр Зубко
Оригінальна публікація: http://tyzhden.ua/PressReleases/178562
